Берегиня. Том 1

Наскільки мені відомо, це перше україномовне видання китайського коміксу взагалі. Радий, що така честь випала видавництву «Сафран», якому я давно симпатизую.

Для видавництва комікси не профільна тема, адже воно носить доволі «високочоле» звання сходознавчого. Напевно, на підтвердження такого гучного звання це видання непросте: у маньхві (угу, не «у маньхуа», як за академкою) використана китайсько-українська транскрипція Кірносової та Цісар. Думаю, це підсилює українське звучання перекладу. Сподіваюся, система К.-Ц. згодом стане загальним стандартом серед маньхви. Бо нема причин чіплятися у цій галузі за академічну систему, відверто кальковану з російської.

За переклад, до речі, взялася сама видавниця Світлана Призинчук. Це її перша робота в такій ролі. Впоралась вона з нею чудово, хоч і не без зауважень. Одною із помічених вад є доволі дивна незв'язна анотація на звороті. Боюся, що багатьох анотація може відвадити, але запевняю — дарма: у самому творі все гаразд.

Автором маньхви є молода, але яскрава зоря Наунау (Nownow) з Тайваню. За «Берегиню» ця початківиця вже встигла отримати нагороду 2020 Golden Comics Awards Best New Talent (Золота нагорода для коміксів за найкращий новий талант 2020 року). Ім'я трохи дивно написане, бо насправді це англійський псевдонім, а китайською дівчину звуть Сяо Нао-нао (Xiao Nao-nao). Розвідав про неї небагато: є випускницею Національного Тайванського університету мистецтв, цікавиться національним вбранням і майстерно його малює. У чому ви зможете впевнитись, погортавши «Берегиню».

Зізнаюся, що це перша моя маньхва. Досі читав лише японську мангу, яку обожнюю, і кілька разів через силу гортав корейську манхву (тут без Ь), яку зненавидів через кольоровість і ліниву композицію. Китайська маньхва (тут через Ь) видається мені ближчою до японського аналога. Малюнок у конкретно цього взірця чорно-білий, сценки не загнані в прямокутники, а головна відмінність від японського коміксу: менша формалізованість малюнку (але ж і серед манги не рідкість авторський стиль!). Ще кидається в око набагато менша, ніж прийнято у японців, фемінність у обличчях чоловічих персонажів. Навіть навспак: чоловіки тут по-західному мужні.

Комікс розповідає очікувано феміністичну історію: юнка не хоче зводити своє життя до заміжжя, намагається його уникнути й взагалі шукає волі. Але як по-новому (чи ностальгічно по-старому?) смакує ця історія! Справа в тому, що смакує вона зовсім без присмаку Четвертої хвилі фемінізму. Викриваючи патріархальний лад, сюжет рахується з ним, не ламає неправдоподібно об коліно, як те прийнято у витворах Нетфлікса і Діснея, а перехитровує. Можливо, добре розуміння обмежень, які накладає старосвітський уклад, у автора від світу сучасного. Адже суспільства Сходу досі відрізняються більшою патріархальністю.

Сирота Дзє під опікою старшого брата. Той добра людина доволі широких поглядів, але сестриця розуміє, що все одно їй вготована лише одна дорога — шлюб і народження хлопчика. Однак нещасливий випадок дарує інший варіант. Дівчинка стає свідкою ритуалу на місці загибелі жінки, котрий здійснювала загадкова жриця. У голові юнки вмить народжується намір самій стати самітною служителькою культів.

Попри окультну тему твір аж ніяк не є містикою. Нау-нау явно умисно оминає однозначних проявів потойбічного, лишаючи загадкою їхню правдивість. Твір радше є реалістично-детективним і побутово-етнографічним. А магічний ритуал стає інструменталізованим дійством із потаємною метою.

Сімейні перипетії, розслідування злочинів проти жінок і протидія їм, а також етнографічний екскурс у китайську культуру — ось що вас чекає за цією багряною палітуркою. Сміливо раджу.